Як впоратися з горем від втрати

Немає правильних або неправильних рецептів, як справлятися з горем від втрати. По-перше, втрата буває різною. Хтось у цій війні втратив будинок, а хтось близьких. По-друге, кожен переживає втрату по-своєму. Комусь потрібна підтримка та турбота, хтось хоче залишитися наодинці із собою і просто поплакати. Головне в цьому всьому — прожити горе. Пройти всі важливі етапи скорботи та повернутися до свого життя без гострої психологічної травми. А для цього важливо знати те, що написано у цій статті.

Чому не можна тікати від свого болю, як би погано не було

Горе — це природна реакція людини на втрату. Багато хто вважає, що горювати прийнято лише, коли вмирає важлива для тебе людина. Не тільки. Емоційне страждання приходить у відповідь на втрату. Будь-яку втрату. Просто ступінь його інтенсивності та тривалість за часом може бути різною.

Біль втрати часто буває нестерпним. Людина може відчувати величезний спектр негативних емоцій — шок, гнів, зневіру, біль, провину, глибокий сум тощо. Іноді всі ці почуття накривають одночасно, іноді нагадують американські гірки — одна емоція змінює іншу. І на цьому все не закінчується, оскільки підключаються проблеми з фізичним станом — безсоння, проблеми з апетитом, нудота, головний біль, сплутаність свідомості. Чим значніша втрата, тим гостріша психічна та фізична реакції.

Коли людині боляче, вона інстинктивно намагається захиститись або якось відсторонитися від негативної ситуації. І тут «на допомогу» приходить алкоголь, наркотичні речовини, величезні дози заспокійливих засобів, безрозсудні вчинки — все, аби забути про своє горе. Однак це не є вихід. Якщо людина не пройде певні етапи горювання, вона не зможе повернутися до нормального життя.

Тому в жодному разі не варто тікати від горя. Краще пройти всі фази горювання та навчитися жити далі.

Важливі фази горювання

Психолог Goodo Ганна Сокур розповіла про фази, які проходить кожна людина, що проживає горе від втрати:

1. Період заціпеніння. Виникає безпосередньо після втрати. Дозволяє людині не стикатися з фактом втрати протягом хоча б короткого проміжку часу.
2. Фаза туги. Людина хоче, щоб усе стало, як і раніше. Це етап заперечення. Здається, що втрата — це не назавжди, що все може повернутися «на круги своя». На цьому етапі дуже важливо не ховати, а висловлювати свої емоції, зокрема, гнів.
3. Фаза дезорганізації та розпачу. Людині стає важко функціонувати у своєму оточенні, робити якісь звичні речі. Вона розуміє, що все змінилося, і більше не буде, як раніше.
4. Етап реорганізації поведінки. Людина приймає нову реальність, і знаходить здатність відбудовувати своє життя наново.

Важливо сказати, що ці фази необов'язково проходять послідовно. Вони можуть актуалізуватися паралельно, можливе повернення до колишньої фази. Це нормально. Однак людина, що горює, повинна пройти всі ці етапи, перш ніж процес жалоби завершиться.

Задачі горювання

Ганна каже, що процес горювання ставить перед людиною низку завдань, які важливо вирішити, щоби асимілювати важкий досвід і піти далі.

Горювання — це процес, який вимагає часу. Фраза «час лікує», що часто повторюється у цьому випадку, вірна. Але вірно й те, що горювання ставить перед людиною завдання, які слід виконати. Важливо, щоб людина, що горює, зайнялася вирішенням цих завдань, щоб адаптуватися до втрати.
Люди, які втратили близьких, по-різному пристосовуються до цієї втрати. Одні адаптуються краще, інші гірше. Неможливо отримати контроль над емоційним компонентом втрати, якщо ви спочатку не приймете факт, що втрата відбулася, і що вона є непоправною.
Горювання — це процес, у якому той, хто горює, має справу з думками про померлого. Він переосмислює свій досвід втрати й перебудовує реальність. Бо тепер його особистий світ змінився і треба до цього звикнути, навчитися жити заново.
Оскільки горювання — це процес, а не стан, вирішення завдань горювання потребує зусиль.
— Ганна Сокур, психолог Goodo

Ганна виділяє чотири головні завдання горювання.

1. Прийняття реальності втрати

Коли хтось помирає, завжди з'являється думка, що це неправда. Багато людей, які зазнали втрати, виявляють, що вони стали звати померлу людину або іноді приймають за неї інших. Перше завдання горювання — зіткнутися віч-на-віч з реальністю того, що ця людина мертва, що вона пішла і не повернеться.

Протилежністю прийняття втрати є невіра, яка підживлюється запереченням. Деякі люди відмовляються вірити у реальність смерті, і під час процесу горювання застряють першому завданні. Заперечення може практикуватися на кількох рівнях і набувати різних форм, але найчастіше заперечуються або факти, пов'язані з втратою, або значення втрати, або її необоротність.

Усвідомлення дійсності втрати потребує часу, оскільки пов'язано і з її інтелектуальним визнанням, і з емоційним прийняттям.

Хоча робота над першим завданням горювання вимагає часу, традиційні ритуали (наприклад, похорон) допомагають багатьом горюючим просуватися у бік прийняття. Ті, хто не був присутнім на похороні, можуть потребувати інших зовнішніх підтверджень реальності смерті. Зокрема, вечір пам'яті.

2. Опрацювання болю, що завдається горем

Необхідно прийняти та опрацювати психологічний біль.

Що ускладнює вирішення цього завдання?

Суспільство може почуватися некомфортно із почуттями людини, що горює, і тому ненав'язливо посилати їй повідомлення: «Не варто журитися», «Ти молода, у тебе ще буде дитина/чоловік», «Життя — для живих, і він не хотів би, щоб ти так убивався». Через такі коментарі людина починає думати: «Мені не треба так почуватися» або «Мені не треба сумувати». Або ж вона почувається ізольованою від інших, а свої почуття сприймає як щось погане, що треба ховати від усіх.

Як опрацювати цей біль?

Це означає відчути його. І згодом зрозуміти, що якось він пройде, й на його місці залишиться лише світла туга.

Важливо розуміти, що біль пов'язаний не лише зі смутком. Втрата супроводжується також тривогою, гнівом, виною, самотністю, депресією та іншими негативними почуттями. І складність цього уроку в тому, що це потрібно пережити та якось висловити. Не намагатись сховатися від цього.

3. Пристосування до світу без померлого

Існують три області, в яких треба адаптуватися після смерті близької людини:

• зовнішнє пристосування — те, як смерть впливає на повсякденне функціонування у світі;
• внутрішнє пристосування — те, як смерть впливає на уявлення про себе;
• духовне пристосування — те, як смерть впливає на переконання, цінності та уявлення про світ.

Тим, хто переживає втрату, доводиться пристосовуватися не тільки до втрати ролей, які раніше грав померлий; смерть також може спонукати їх пристосуватися до того, як вони тепер бачать себе.

4. Знайти міцний зв'язок із померлим, приступаючи до побудови нового життя

Готовність людини, що переживає втрату, до нових стосунків залежить не від можливості відмовитися від померлого, а від можливості знайти для померлого відповідне місце у своєму психічному житті. Це таке місце, яке було б важливим, але б залишало простір для інших людей.

Всі ці завдання з часом можуть переглядатися та опрацьовуватися знову. Також різні завдання можуть опрацьовуватися одночасно. Люди переживають горе не однаково, тому важливо наголосити на індивідуальних відмінностях й не намагатися сумувати «за планом». І звичайно ж, потрібно виділити собі достатньо часу для цього важкого, але важливого процесу.
— Ганна Сокур, психолог Goodo

Описані вище завдання відносяться до всіх типів горювання, не лише до смерті близьких. Людині, яка втратила будинок, також потрібно пристосовуватися до нового життя та відвести безпечне місце для минулого у своїй психіці.

Goodo пропонує компаніям цілісну ментальну програму