Звикнути до війни — це нормально. Але…

«Ця жахлива війна ніколи не повинна стати для нас нормою, ми повинні відкидати будь-яку спокусу звикнути до неї» — так заявив у своїй промові Президент ПАРЄ Тіні Кокс. І він правий. Світ не має звикати до війни, бо тоді вона затягнеться ще на роки. Та чи варто саме українцям дослухатися до цієї поради. І що робити тим, хто вже й наче звик? Їм знову себе накручувати? Читати новини, витрачати ще більше зусиль на допомогу армії? Нумо розбиратися.

Звикнути до війни, якщо ти в Україні, — це нормально

Якщо сприймати слово «звикнути» у контексті «адаптуватися», то все нормально. Бо саме так влаштовані наші мозок та психіка. Незнайомий нам досвід супроводжується великою кількістю стресу. Та коли ситуація раз за разом повторюється, ми вчимося якось з неї виходити. Знаходимо свої методи боротьби зі стресом, глибше розбираємося в темі, визначаємо точки опори для психіки. У мозку в цей час створюються нові нейронні ланцюжки. Й досвід, що спершу лякав, стає нормою.

Військовий психолог Андрій Козінчук так і каже:

Будь-яка психотравматична подія викликає стрес. Людина починає підлаштовуватися під нові умови і приблизно за місяць звикає. Адаптація є нормальною для будь-якої людини. Якщо відбувається дезадаптація, тобто людина не може прийняти ситуацію, що склалася, вона потребує кваліфікованої психіатричної допомоги.

Тобто це нормально, що ти адаптувався й намагаєшся жити у нових обставинах. А от ці прояви символізують про те, що тобі потрібна допомога:

• ти поставив життя на паузу — це так званий синдром завмирання, коли маєш змогу щось робити, але не хочеш;
• ти не можеш виразити свої емоції, таке відчуття, що їх немає;
• ти не можеш впоратися зі своїми емоціями — час від часу накриває тривожністю та панікою, переслідують нав’язливі думки, помітив за собою компульсивні вчинки;
• ти з головою пішов у роботу/волонтерство/хобі, ігноруючи інші свої потреби, зокрема у відновленні сил — скоріш за все скоро настане фаза вигорання;
• тебе гойдає від стану дратівливості до депресії, чи ти вже завис в одному з цих станів.

У цих випадках вартує звернутися до психолога чи хоча б поговорити про це з близькою людиною.

Мінуси адаптації до війни в Україні

Медичний психолог Анна-Марія Набокова підсвітила інші грані у питанні адаптації:

Знаходити задоволення в стресових обставинах або переставати вважати їх дивними — це природний процес пристосування до подібних умов і водночас найкоротший шлях у формуванні комплексного посттравматичного стресового розладу та жорсткої деформації психіки.

За словами експертки, коли мозок звикає до якоїсь ситуації, людина сповільнюється, не так гостро реагує на небезпечні чинники, в неї зникає бажання щось змінити, мозок просто не виділяє на це енергію. Що це значить, якщо мова йде про війну? Люди перестають реагувати на сигнали повітряної тривоги, звикають жити біля лінії фронту чи навіть в окупації, не зважають на постріли та вибухи. Й як вишенька на цьому поганому торті — люди можуть закріпити в себе синдром вивченої безпорадності, коли «я нічого не вирішую в своєму житті», «від мене нічого не залежить», «я маленька людина, мені б тільки не було проблем».

На жаль, ми зараз постійно бачимо наслідки такого звикання у новинах.

Як правильно адаптуватися до війни

Приведемо ще одну цитату Анни-Марії Набокової:

Єдина тактика самозбереження — усвідомити та зафіксувати ситуацію «я ок, світ не ок». Взяти під контроль процеси, що відбуваються. Необхідно утримувати в фокусі розуміння того, що зі світом халепа, але мені треба спробувати бути в нормі. До речі, для цього нам потрібен неокортекс, у зоні відповідальності цієї частини мозку вищі когнітивні функції — мова, письмо, аналітика, все, що робить людину людиною.

Тобто знову приходимо до дихотомії контролю, про яку казали філософи-стоїки: визначити, що можеш контролювати, а що не можеш, робити перше та не думати про друге.

Просто сядь та подумай про те, що ти можеш контролювати. Сюди входить багато чого. Зокрема, питання твоєї безпеки та саморегуляції. Так, зараз всі ми опинилися в умовах, коли «світ не ок», тому нам потрібно напрацювати нові звички. Наприклад, такі:

• Поставити свою безпеку та безпеку своїх близьких на перше місце. Як мінімум, реагувати на повітряні тривоги та не лізти «під кулі».
• Приділяти максимальну увагу своєму тілу: здоров’ю, відпочинку, корисним фізичним навантаженням, нормальному харчуванню.
• Працювати з емоціями самостійно чи з психологом. Регулярно практикувати техніки боротьби зі стресом. Постійно питати себе — а чи в мене все ок психологічно? Завести для цього щоденник.
• За можливості пройти курси з медичної допомоги чи навіть військової справи. Тренуватися фізично для підвищення витривалості та сил. Освоїти якнайбільше навичок, що допоможуть вижити у критичних умовах.
• Ще більше уваги приділяти work&life балансу. Бо перегиб в одну чи іншу сторону може призвести до підвищеної тривожності чи вигорання, коли взагалі нічого не можеш робити.

Така адаптація до війни допоможе не тільки вижити, але й підвищити моральний дух. А це одна з головних умов для нашої Перемоги.