Немає інших занять, окрім роботи. Про трудоголізм, вигоряння та досвід Ізраїля

Психологія Aug 25, 2022

Проводячи багато опитувань серед співробітників українських IT-компаній, ми виявили, що багато з них максимально зосередилися на своїх професійних задачах і майже перестали приділяти увагу особистим цілям. Цьому є багато пояснень: активна робота допомагає знизити тривожність, треба багато заробляти, щоб підтримувати сім’ю та ЗСУ, й не відчувати провину за те, що ти не на фронті, особисті досягнення зараз по типу не на часі. У кожного свої причини. Але наша статистика показує ще дещо: при тому, що співробітники багато працюють, вони оцінюють рівень своєї продуктивності середньо й мають проблеми з концентрацією та мотивацією, а деякі стоять на порозі вигоряння. І тут є пряма залежність.

Трудоголізм — швидкий шлях до вигоряння

Термін трудоголізм був введений 1971 року міністром та психологом Уеном Оутсом. Він описав цей стан як «примус або неконтрольовану потребу в безперервній роботі». Доцентка психології та директорка Лабораторії досліджень досвіду роботи та сім'ї в Університеті Джорджії Малісса А. Кларк у своїй науковій роботі дає дуже корисні тези на тему трудоголізму. Коротко наведемо їх тут:

  • Трудоголізм не дорівнює витрачанню великої кількості часу на роботу. Він пов’язаний з почуттям внутрішнього примусу до роботи: «Я не хочу, але я мушу працювати». Й через це людина постійно думає про роботу, не може відволіктися на щось інше.
  • Трудоголізм також не дорівнює залученості в роботу. Людина може багато працювати, але поверхнево, не поглиблюючись в задачі. Бо по суті вона не отримує задоволення від своєї роботи, працює, тому що треба.
  • Через попередній фактор трудоголізм не допомагає людині працювати ефективніше. Навпаки, через внутрішній тиск їй складно концентруватися, вона може відчувати провину, що робить недостатньо, стрес посилюється.
  • Всі дослідження кажуть, що трудоголізм призводить до негативних наслідків і для самої людини, і для її оточення, і для компанії, де вона працює. Основна причина таких наслідків — конфлікт між роботою та особистим життям, що призводить до швидкого вигоряння.

Як зрозуміти, чи не занадто багато ти працюєш

Щоб перевірити, чи ти не трудоголік, можна використати Бергенську шкалу залежності від роботи. Відповідай на питання так: (1) ніколи, (2) рідко, (3) іноді, (4) часто і (5) завжди.

  1. Ти думаєш, як звільнити більше часу для роботи.
  2. Ти витрачаєш на роботу набагато більше часу, ніж передбачалося спочатку.
  3. Ти працюєш над тим, щоб зменшити почуття провини, тривоги, безпорадності та депресії.
  4. Інші тобі кажуть, що тобі треба менше працювати, але ти їх не слухаєш.
  5. Ти відчуваєш стрес, якщо тобі забороняють працювати.
  6. Ти відмовляєшся від хобі, дозвілля та фізичних вправ через свою роботу.
  7. Ти так багато працюєш, що це негативно впливає на твоє здоров'я.

Якщо ти відповів «часто» або «завжди» хоча б по чотирьох із семи пунктів, це може свідчити про те, що ти схильний до трудоголізму.

Цей невеличкий тест можна опрацювати ще в іншому форматі — що ти відповів по 6 та 7 пункту? Чи тобі ок, скільки зараз часу робота забирає в твоєму житті? А якщо так буде ще не 2–3 тижні, а кілька місяців чи років? Чи хотів би ти й далі жити в такому режимі?

Гарні питання, чи не так?

Повертаємося до збалансованого життя під час війни. Досвід Ізраїля

Зараз багато HR-ів цікавляться досвідом ізраїльських психологів — як адаптуватися до війни, що не закінчується, як жити в таких умовах? Не факт, що це стане і нашою реальністю, але поки що так — ми маємо навчитися балансувати, відновлюватися і розвиватися в перервах між повітряними тривогами.

Так що там по досвіду Ізраїля?

Почнемо з базових речей:

  1. Все населення знає, що робити та де ховатися під час атак, а також які дії та засоби можуть врятувати їм життя. Бомбосховища тут на кожному кроці й люди в них ходять. Дітям змалечку пояснюють, що таке війна. Тут дуже високий рівень дисципліни.
  2. І чоловіки, і жінки проходять військовий вишкіл і несуть службу. Є дуже міцний зв’язок між тилом та фронтом. Всі працюють як єдиний організм. Високий рівень взаємодопомоги.
  3. В країні поширена ідея, що кожна людина важлива, а патріоти повинні виживати. Люди довіряють своїй державі.
  4. Не дивлячись на постійну війну, Ізраїль — це країна, де високими темпами розвиваються технології, наука, медицина. Населення продовжує активно вчитися, працювати й запускати нові бізнеси.

Якщо казати про психологічний аспект, ізраїльські спеціалісти радять відновлювати відчуття безперервності життя. Психолог Олександр Гершанов каже, що будь-яка війна розриває нашу реальність на до і після. І нам дуже важко вписатися в це «після». Для цього важливо взяти щось з минулого життя і повернути це. Саме тому в Ізраїлі дуже цінуються традиції, сімейні цінності, культура та звичаї. Це підтримує у важкі часи і допомагає людям продовжувати жити, не дивлячись ні на що.

Ще дуже допомагає знання своїх обов’язків, відповідальність перед іншими. Кожен знає, що він має робити. Це можна оформити у список справ: почистити зуби, погодувати кота, зайнятися йогою, 15 хвилин на новини, робота, зустріч з другом тощо.

Людям, що пережили травматичний досвід, Олександр радить спілкуватися між собою, створювати такі собі групи підтримки, де можна розслабитися, поділитися найважчим і знати, що тут тебе зрозуміють.

І наостанок приведемо цитату Олександра для людей, які забагато працюють.

І веселощі, і шопінг навіть у воєнний час потрібні. Інакше вигоряння буде повним. Адже ці радощі — смачно поїсти, пройтися магазинами чи зустрітися з друзями — це щоденні ресурси та те чарівне слово «безперервність», яке в житті і ​​тримає.
Є чудовий приклад з авіації. За інструкцією безпеки, у літаку під час позаштатної ситуації кому першому треба кисневу маску надіти, дорослому чи дитині? Дорослому. Тому що, якщо я допоможу собі, то можу допомогти й іншим. Так само з цивільними, активістами, волонтерами.
Як правило, люди, які беруть активну участь у житті країни, — це ті самі люди, які багато працюють. І саме таким ми говоримо: хлопці, маску одягніть кисневу. Дозвольте собі розслабитись, нічого від цього не станеться. Неможливо всім одразу допомогти. Якось розподіліть себе, інакше вигорите і все.

Кожному з нас в цій війні треба випрацювати свій шлях адаптації. Насправді він вже в нас є. За шість місяців ми навчилися стабілізуватися і якось жити далі. Просто тепер вартує переосмислити свій досвід, усвідомити свої ролі в країні, сім’ї, на роботі, серед друзів, віднайти чи побудувати нові опори — внутрішні та зовнішні. Як би ми не пручалися, це марафон, а не спринт. І нам треба на ньому не вигоріти.

Якщо ж ти на порозі вигоряння чи так і не можеш адаптуватися, звертайся до психологів Goodo. Вони допоможуть.

Tags

Евгенія Пасічник

Контент-мейкер і редактор з 10-літнім стажем. 5 років вивчає філософію.

Great! You've successfully subscribed.
Great! Next, complete checkout for full access.
Welcome back! You've successfully signed in.
Success! Your account is fully activated, you now have access to all content.