Сумую за рідними, друзями та домівкою. Що робити?

Психологія Jun 03, 2022

Туга за коханими, домівкою та батьківщиною для багатьох зараз стала перманентним станом. Можна сказати фоновим. Хтось з сім’ї поїхав, хтось лишився вдома, чоловіки можуть воювати, жінки вивезли дітей, щоб захистити їх від війни. І кожен не знає, коли це все скінчиться і буде як раніше. А деякі розуміють, що як раніше вже не буде.

То що ж робити?

Скажи так позиції дорослого

Війна та й будь-які кризові часи вимагають від нас зрілості. Це питання виживання. Якщо в спокійних обставинах ми можемо трошечки розслабитися, регресувати у дитячу позицію, не дуже й задумуватися про свої життєві пріоритети та вибори, то зараз це може призвести до критичного стану. По-перше, буде крити емоціями, по-друге, неусвідомлені дії можуть призвести до небажаних наслідків.

Щоб зрозуміти, що це за позиція зрілості, згадаємо всі три ролі, про які казав американський психотерапевт Ерік Берн.

Роль дитини — це его-стан, коли доросла людина поводить себе по-дитячому: занадто емоційно, інколи вперто, інколи боязливо, з проявом комплексів, сумнівів тощо. З одного боку, цей стан допомагає нам відчувати радість життя, залишатися спонтанними, природно реагувати, почуватись щасливими. З іншого боку, у стані дитини ми не можемо самі задовільняти свої потреби, нам потрібно на когось «спертися», знайти більш зрілу людину, яка буде піклуватися про нас.

Роль батька — его-стан, в якому людина відчуває й поводить себе так, як робили колись її батьки. Це не усвідомлені реакції, а прищеплені колись звички, традиції, цінності, правила та заборони. Цей стан активізується, коли ми починаємо виховувати власних дітей чи піклуватися про людей, які частіше за все знаходяться у стані дитині. З одного боку, роль батька виконує функцію совісті, з іншого — заважає приймати усвідомлені рішення тут та зараз, людина поводить себе, як її привчили, що не завжди відповідає контексту й не приводить до бажаного результату.

Роль дорослого — максимально усвідомлений его-стан, у якому людина розуміє, що саме з нею відбувається та поводить себе згідно з цим контекстом, використовуючи свій власний досвід та знання. Саме в цьому стані ми беремо на себе відповідальність за свої вчинки, аналізуємо «помилкові» вибори й корегуємо стратегію, що робити далі.

Ми щоденно можемо опинятися у кожному з цих станів. Але зрілою особистістю можна назвати ту людину, яка частіше за все перебуває у ролі дорослого й усвідомлено обирає побути дитиною чи батьком, коли це необхідно. Під час війни це надважливо. У перманентному стані дитини людина постійно сумує чи навіть впадає в істерику, бо її вперте «хочу, щоб закінчилась війна і я повернувся додому» не реалізується. Якщо домінує стан дорослого, на емоції зазвичай не зважають чи занадто контролюють, що рано чи пізно призводить до зриву чи виснаження. І тільки у зрілому стані людина може впоратися зі своїми емоціями, знайти баланс між сумом та дієвою позицією. Й головне — зберегти та укріпити стосунки навіть на відстані.

Робота зі своїми почуттями та емоціями

Сум за рідними, домівкою та батьківщиною може бути різним. Хтось втратив все й мусив починати життя з нуля, хтось просто поки що переїхав та сподівається повернутися, коли війна скінчиться. Та це не значить, що треба недооцінювати сум других. Він може бути дуже сильним й призвести до того, що людина повернеться занадто рано, коли ще психологічно не готова, чи ще гірше — коли на цій території небезпечно знаходитися.

Тому так важливо усвідомлювати та аналізувати свої почуття. Зрозуміти, за чим саме ти сумуєш, чого не вистачає, чого ти боїшся, до чого хочеш повернутися та від чого втікаєш. Багато людей думають, що повернуться до того самого життя, що було до війни. І тут важливо зрозуміти, що це не так. Зараз все змінилося, й люди також змінилися, напруги стало більше. Й коли малюєш у своїй уяві картину повернення та зустрічі з близькими, важливо, щоб вона була реалістична. Тільки тоді можна прийняти зважене рішення.

Ще раз: Важливо малювати у своїй уяві картини, пов’язані з реальністю. Тільки тоді можна прийняти зважене рішення.

Також усвідомлення почуттів та відповіді на питання, описані вище, можуть дати багато інсайтів, що робити тут та зараз зі своїм сумом. Наприклад, якщо людина зрозуміє, що їй не комфортно жити у новому місті через те, що тут не має друзів, то вона може розв’язати це питання за допомогою нових знайомств чи пошуку українців, що також сюди переїхали. Якщо питання в тому, що домівка не затишна, то можна зробити її «своєю» — попрацювати над дизайном, трошки прикрасити, повісити на стіну улюблені світлини. У нових обставинах важливо знайти ті речі, що роблять тебе щасливим й допомагають відчути себе на своєму місці.

Що ж з приводу суму за людьми? По-перше, не треба його заперечувати чи сприймати, як щось погане. Коли ти сумуєш, значить ти щось чи когось дуже цінуєш. Тому можна сприймати сум як один з проявів любові. По-друге, ситуація складна, але вона робить наші почуття глибшими та сильнішими. Не дарма зараз стільки весіль. Та все ж не треба концентруватися саме на тузі по комусь, краще подумати, що ти можеш зробити для цієї людини тут та зараз — подзвонити, щоб підтримати, ділитися радощами та турботами, переслати гроші чи якісь корисні речі, потурбуватися про спільну дитину чи про ваше майбутнє. Все це також прояви любові. При чому любові неегоїстичної, з позиції дорослого, а не дитини.

Головне в цьому всьому — не забувай, чому ти прийняв рішення покинути свій дім чи розлучитися з близькими. Безпека понад усе й рятувати себе, своїх дітей та близьких не соромний, а зрілий вибір.

Якщо ж сум все ще дуже сильний й довго не зникає, звернися до психологів Goodo. Скоріш за все тобі потрібна професійна допомога.

Tags

Евгения Пасечник

Контент-мейкер и редактор с 10-летним стажем. 5 лет изучает философию.

Great! You've successfully subscribed.
Great! Next, complete checkout for full access.
Welcome back! You've successfully signed in.
Success! Your account is fully activated, you now have access to all content.