Провина вцілілого. Як вона проявляється та чим тобі заважає

Провина вцілілого підступна. Ні, ти напевно не будеш днями та ночами думати про те, чому ти вижив, а хтось ні, чому ти знаходишся у нормальних умовах, а хтось в окупації чи в полоні. Бо життя триває, треба активно працювати, влаштовуватися на новому місці, розв’язувати купу інших питань. Але ти можеш помітити, що став вчиняти якось нелогічно — відмовився від підвищення чи якоїсь гарної можливості, хочеш повернутися додому, хоч у місто ще регулярно прилітають ракети, тобі соромно жити як раніше, дозволяти собі щось, чого інші не можуть дозволити. Це воно — почуття провини вцілілого. І кожен з тих, хто зараз виїхав у більш безпечні міста, або просто вижив під обстрілами, так чи інакше з ним зустрінеться.

Дослідження провини вцілілого. Чому це з нами стається?

Про почуття провини вцілілого писав ще австрійський психоаналітик Зигмунд Фрейд. Після смерті батька він помітив, що переживає щось на кшталт «самодокору, що регулярно виникає серед тих, хто залишився живим». Та саму назву «синдром вцілілого» запропонував німецько-американський психолог Вільям Нідерланд. Він працював з людьми, що пережили Голокост, та відмітив, що багато хто з них відчуває провину та сором. Його колега, психіатр Роберт Ліфтон, розказав, що бачив таку ж картину серед людей, які вижили під час атаки на Хіросіму.

Психотерапевти дослідили, що провина вцілілого виникає, коли людина переживає трагічну подію, під час якої хтось гине, а вона лишається живою та здебільшого неушкодженою. Цей синдром часто зустрічається у:

• ветеранів війни;
• біженців;
• пожежників, поліціянтів, медиків — людей, що надають допомогу іншим у складних умовах;
• людей, що пережили терористичні напади чи будь-які акти насилля;
• літніх людей, що втратили онуків чи дітей;
• людей, що вижили під час аварій чи стихійних лих;
• людей, чиїм близьким поставили важкий діагноз;
• людей, що пережили епідемію, коли хтось з їх близьких чи знайомих загинув.

Чим сильніше людина травмувалася психологічно, тим виразнішими будуть наслідки. Провина вцілілого часто супроводжує ПТСР, та може проявлятися і без нього. Чи її взагалі може не бути, якщо людина не отримала психологічну травму. Таке теж буває.

Дослідники кажуть, що є дві основні причини виникнення почуття провини:

1. Узвичаєні моральні норми. Вважається, що суспільстві всі мають рівні права та можливості. Коли ж стається щось непередбачуване та морально неприйнятне, ті, хто виживає у цих обставинах, відчувають, що вони отримали несправедливу вигоду. Звісно вони хочуть «зрівняти рахунок», зробити щось «корисне» або «жертовне», щоб інші не думали про них погано. До речі, саме тому провину вцілілого часто називають моральною травмою.
2. Занадто довга боротьба за виживання. Інколи люди, які борються за своє існування протягом великого проміжку часу, починають вірити, що їх життя нічого не варте. Ніби їх позбавили самого права на життя. Якщо такі люди виживають, вони намагаються якось заслужити це право.

Плюси для суспільства, мінуси для вцілілого

Вчені кажуть, що провину вцілілого можна сприймати як еволюційну стратегію, що сприяє зміцненню згуртованості та альтруїзму. Це почуття мотивує людей допомагати тим, хто постраждав від лиха, бути більш чуйними до інших. Хоча провина вцілілого і так зазвичай виникає саме у чуйних людей, ідеалістів з високими моральними принципами справедливості та захисту добра.

Але при цьому варто розуміти, що провина вцілілого може штовхати людей до деструктивної поведінки щодо себе самих. Особливо у патологічних проявах й коли синдром супроводжується ПТСР.

Як проявляється почуття провини вцілілого

Синдром вцілілого — це не психічний розлад, а один з симптомів отриманої психологічної травми. Та це не означає, що з почуттям провини не треба нічого робити.

Як проживається провина вцілілого?

Після сильної травматичної події людина відчуває суперечливі почуття:

• горе, через те, що хтось помер чи постраждав;
• полегшення та вдячність від того, що «це був не я».

Це по суті внутрішній конфлікт. І якщо горе дуже сильне, то людину накриває каяттям. Вона ніби бере на себе відповідальність за те, що сталося. Думає, що могла чимось зарадити ситуації, врятувати інших.

Далі синдром вцілілого може проявлятися як один з симптомів ПТСР:

• нав'язливі спогади та думки, як все могло бути, якби…;
• підвищений рівень тривожності;
• проблеми зі сном — безсоння, нічні кошмари чи занадто довгий сон;
• неконтрольований психоемоційний стан — різкі зміни настрою, гнів, дратівливість, страх тощо;
• проблеми з концентрацією уваги та втрата мотивації щось робити;
• почуття відірваності від світу та інших, бажання відсторонитися від соціуму;
• сильний відчай та думки про самогубство.

Все це може супроводжуватися фізичними симптомами — головним болем, нудотою, нестачею сил, проблемами з травленням тощо.

І разом із цим відбувається зміна переконань та цінностей. Фактично, у людини руйнується колишня картина реальності. Вона розуміє, що світ — це не таке вже й безпечне місце, переглядає свої переконання про довіру, переоцінює свої можливості. З одного боку, це може призвести до більш реалістичної оцінки світу. Але, на жаль, найчастіше це призводить до поглиблення травми, замкнутості та самокатування — «я погана людина», «я ні на що не здатний», «я повинен пожертвувати своїм життям заради інших».

Як подолати синдром вцілілого

Лишіть провину тим, хто дійсно винен.
— Марія Гонтаренко, психолог Goodo

Психолог Goodo Марія Гонтаренко каже, що, по-перше, не треба брати на себе відповідальність за провину, яка тебе не стосується. Це дуже важлива думка, бо синдром вцілілого закріплюється у момент, коли людина бере на себе відповідальність за події, які вона не могла контролювати.

По-друге, треба усвідомити, що почуття провини не допомагає, а забирає сили, які можна було б витратити на реальну допомогу. Якщо казати саме про воєнні дії, то зберегти себе, піклуватися про себе, своїх близьких, економіку країни — це також фронт. І не треба знецінювати ці речі. Альтруїзм важливий, але він не повинен будуватися на психологічних травмах людей.

Цікаво, що подолати синдром вцілілого допомагають саме корисні дії. Але щоб почати їх робити, треба все ж усвідомити реальні кордони своїх можливостей та перестати себе винуватити в тому, що від тебе не залежало. Просто спитай себе та чесно дай відповідь на наступні питання:

• Ти контролював ситуацію, що з тобою сталася?
• Ти міг якось реально зарадити обставинам чи комусь допомогти без шкоди для себе та близьких?
• Що ти можеш зробити корисного для себе та для інших зараз?

І ще дуже важливо дати собі час на горювання та усвідомлення нових реалій. Життя змінилося, ти сам змінився. До цього треба звикнути.

Якщо ж ти зробив все, що описано вище, та почуття провини все ще з тобою, значить твоя психологічна травма виявилася занадто глибокою. У такому випадку тобі треба звернутися по допомогу до спеціаліста.