Психологічні травми війни та ПТСР. Що треба про це знати

Психологія Jun 23, 2022

Після війни у всіх обов’язково буде ПТСР. Ніт, не буде. А от інші психологічні травми можуть бути. І то не завжди. Як зрозуміти, що ти травмувався, що то за травма і що з нею робити, розповімо у цій статті.

Що потрібно знати про психологічні травми

Психологічна травма виникає, коли людина переживає жахливу подію і її психіка не може з нею впоратися. Це може бути нещасний випадок, зґвалтування, стихійне лихо тощо. Особливість війни полягає в тому, що тут людина стикається не з однією страшною подією, а з кількома, внаслідок чого у неї з більшою ймовірністю може розвинутися той чи інший психічний розлад.

Але навіть на війні не всі травмуються. По-перше, ризик травмуватися більший, якщо знаходишся у безпосередній зоні воєнних дій. По-друге, психіка різних людей має різний бекграунд та адаптацію до тих чи інших подій. От кілька чинників, які повинні збігтися, щоб людина отримала психологічну травму:

  • подія стається раптово;
  • подія викликає сильну емоційну реакцію, бо людина сприймає її як загрозу своєму життю чи життю її близьких;
  • людина відчуває себе безпорадною, вважає, що вона потрапила в безвихідну ситуацію;
  • людина відчуває відчай, бо подія триває довше, аніж вона може витримати.

Тобто травмування відбувається через надмірний стрес, коли людина не може себе опанувати й гостро відчуває втрату контролю над своїм життям. Вона не знає, що робити, бо її звичні механізми подолання стресу виявилися у цей раз безсилими. Якщо ж людина в минулому мала досвід подібних подій та переосмислила їх, зрозуміла, як на них реагувати, то в неї з малою ймовірністю буде психологічна травма чи вона швидко її подолає.

Види психологічних травм

Психологи дають загальну класифікацію психологічних травм:

  • Первинні чи гострі — коли людина отримала травму вперше. Наприклад, солдат на війні когось вбив, втратив друга чи отримав важке поранення.
  • Вторинні чи хронічні — мова йде про ситуацію, коли людина постійно стикається з травматичними подіями чи знаходиться в стресі від безперервних змін. Наприклад, постійно читає новини чи знаходиться у гарячій точці. Хоча тут рівень травмування, звісно, буде різний.
  • Комплексні — коли на людину впливають різні множинні травматичні події, часто інвазивного чи міжособистісного характеру. Прикладом може слугувати потрапляння в полон.

Також є поняття ретравматизації, коли людина отримує ту саму травму, яку вона вже колись пережила в минулому й не пропрацювала її з психологом.

Фази переживання травматичної події

Проживання травматичної події, як і проживання горя, має свої стадії. От вони:

  1. Шоковий стан. Людина втрачає зв’язок з реальністю, ніби «заклякає» й може не пам’ятати цю стадію потім.
  2. Усвідомлення реальності. Людина стикається з травмою й реагує на це тим чи іншим способом. На цій фазі часто хочеться знайти винуватих й покарати їх.
  3. Вихід з травматичного процесу. Відбувається, коли психіка має достатньо ресурсу, щоб асимілювати новий досвід, зрозуміти його сенс та визначити для нього місце у своєму житті.
  4. Початок нового життя. Якщо травма переусвідомлена та психологічно опрацьована, людина починає будувати подальше життя з опорою на цей досвід. Це момент виходу на новий етап особистісної зрілості.

Про психологічну травму, що потребує терапії, має сенс говорити, коли людина застрягає на першому, другому чи рідше на третьому етапі. Особливо підступна фаза, коли людина стикається з реальністю травми, але не має ні психічних сил, ні підтримки ззовні, щоб цю реальність прийняти. В такі моменти психіка може використовувати механізми захисту по типу витіснення чи впадання в залежність від алкоголю, психоактивних речовин тощо. Звісно, що такі методи не розв'язують проблему, а відкладають її на якийсь час.

Також на цьому етапі люди можуть забороняти собі емоційно реагувати через свої переконання по типу «мужики не плачуть», «леді не кричать» тощо. Що не дає повною мірою пережити етап усвідомлення та відреагування на травматичну подію. Й через це людина не може перейти до наступної фази.

Як каже воєнний психолог Андрій Козінчук:

У стані сильного стресу будь-які емоції є нормальними, незвичною є їхня відсутність. Головне — навчитися спрямовувати емоції, адже часом буває забагато злості від того, що людина хоче вбити ворога. Втім, замість того, щоб брати зброю і йти воювати, вона починає злитись і дратувати людей, які знаходяться поруч. Це не допомагає.

Тобто важливо усвідомлювати свої емоції, дати собі час прожити та виразити їх без шкоди для себе та інших, й піти далі.

Чому не треба ставити собі діагнозів самостійно та коли треба звертатися до спеціаліста

Загалом психологічних травм дуже багато. Найбільш поширеними внаслідок війни є:

  • тривожний розлад, панічні атаки;
  • травма свідка та провина вцілілого;
  • депресивні розлади, що інколи супроводжуються думками про самогубство;
  • посттравматичний стресовий розлад, тобто ПТСР.

ПТСР та й інші травми можна діагностувати тільки через місяць після того, як людина опиниться в безпеці. Бо в перший тиждень 90% тих, хто пережив травматичний досвід, мають подібні симптоми. Через місяць цей процент стає значно нижчим — 25–30%. Й тоді вже можна провести коректну діагностику.

За словами Андрія Козінчука, так відбувається бо «будь-яка психотравматична подія викликає стрес» й зазвичай людина адаптується до нього десь за місяць.

Але бувають випадки, коли травма надто глибока і замість підлаштування виникає дезадаптація. Навіть через місяць людина не може звикнутися з реальністю, тобто застрягає на перших етапах проживання травматичної ситуації. Життя такої людини сильно змінюється: її нічого не цікавить, вона сторониться інших, постійно знаходиться у пригніченому стані, в неї взагалі нестабільний емоційний стан, її переслідує почуття провини та думки про самогубство. Це все маркери, що людині вкрай потрібно звернутися до психотерапевта чи навіть психіатра.

Та є категорії людей, яким треба звернутися до спеціаліста одразу після того, як вони опиняться у безпеці. Це:

  • військові;
  • люди, що пережили окупацію, полон чи зґвалтування;
  • люди, що були в гарячих точках довгий проміжок часу;
  • цивільні люди, що самі вбивали чи були свідками вбивства.

Головне — в жодному випадку не треба ставити собі діагноз самостійно! Якщо розумієш, що ти сам чи твій близький не може впоратися з травматичною ситуацією, треба звертатися до спеціаліста.

Чому не треба боятися психологічних травм

Вчені з США ввели поняття постравматичного зростання. Вони дослідили, що деякі люди, які пережили воєнні дії, поступово відновилися й ба більше — почали сильніше цінувати життя. Після горя в минулому вони відчували піднесення, бажання реалізуватися, завести сім’ю та дітей.

Про це казав і доктор філософії Стеван Хобфол. За його ресурсною концепцією, проживання травматичного досвіду може призвести до розуміння, що для тебе важливо у цьому житті. Таким чином, асимілювання травми призводить до особистісного зростання, підвищення стійкості та більш зрілої позиції.

Та все ж спочатку травму треба асимілювати. Якщо у тебе це не виходить, звертайся в Goodo. Тут тобі допоможуть.

Tags

Евгения Пасечник

Контент-мейкер и редактор с 10-летним стажем. 5 лет изучает философию.

Great! You've successfully subscribed.
Great! Next, complete checkout for full access.
Welcome back! You've successfully signed in.
Success! Your account is fully activated, you now have access to all content.